Вірші мене попросила надрукувати Ніна Василівна Осадча, чудова жінка, учителька. Але, на превеликий жаль, зараз дуже хвора... Зникла річка Листя падає з клена та шумить верховіть В золотому жупані гордий клен наш стоїть На зеленім узліссі на крутім бережку Задивились хлоп’ята на кленову ріку Як вона пробігає повз зелені гаї Й ловить листя гаряче, ніби бджілок рої То не листя, а спогад думок золотих Що їх марно залишив клен в роках молодих Ще недавно ріка була поруч із ним Пробігала весняно ось під деревом цим А тепер відступила до старої верби І примусила клена сипать листя журби

Іду одна по каменю Іду одна по каменю Уже край неба в пломені І береги ріки сумні А тут би квіти висіять і бережно їх виростить Так щоб для щастя кожного встигали розквітать Та щось не так все зроблено, навмисно камінь встромлено у саме серце від Вони все вигинаються До сонечка пручаються, спішать повиростать А камінь той погорбив їх і жалем серце всповнив всіх Як цвіт порятувать? Торкаюсь я їх лагідно, роса сльозою котиться